За місяць : 1917
статей : 1073
Науковий журнал – періодичне видання, призначене для публікації результатів наукових досліджень, теоретичних розробок та аналітичних матеріалів у галузі знань або міждисциплінарних дослідженнях.
Виходить із певним часовим інтервалом, має заздалегідь визначені обсяг, постійну щорічну кількість і незмінювану назву нумерованих чи датованих однотипно оформлених випусків, що не повторюються за змістом, а в останні десятиліття – власний ISSN.
Н. ж. є одним із основних видів наукової періодики (до якої також віднесено наукові збірники, щорічники, бюлетені тощо), в широкому розумінні належать до категорії «серійні / продовжувані видання».
Від 2018 р. в Україні запроваджено термін «наукове фахове видання України». Він стосується Н. ж., наявних у Переліку наукових фахових видань України (наказ МОН України № 32 від 15.01.2018 р. «Про затвердження Порядку формування Переліку наукових фахових видань України», зі змінами згідно з наказом МОН України № 56 від19.01.2026 р.), в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора наук, кандидата наук та ступеня доктора філософії.
Н. ж. виконує кілька ключових функцій у науковій екосистемі: фіксація пріоритету наукових відкриттів, забезпечення якості публікацій за результатами досліджень через систему зовнішнього рецензування, створення архіву наукових знань та сприяння науковій кар’єрі дослідників. Слугує основним інструментом для оцінювання наукової продуктивності як окремих учених, так і наукових інституцій.
Н. ж. характеризується регулярністю виходу (щомісячно, щоквартально, щорічно), наявністю редакційної колегії, що складається з провідних фахівців галузі, усталеною структурою випусків та дотриманням міжнародних стандартів наукового публікування.
У 18–19 ст. Н. ж. набули поширення по всій Європі та Північній Америці. Зростання обсягу наукових досліджень призвело до спеціалізації видань за галузями знань. З’явилися перші спеціалізовані журнали з математики, медицини, фізики, хімії, біології. Цей період характеризувався формуванням національних наукових шкіл та виданням відповідних журналів.
В Україні перші журнали виникли пізніше від європейських – лише на початку 19 ст. в Харкові, що був натоді центром громадського й культурного життя: літературно-художній та науковий «Украинскій вѣстникъ» (1816–1819), сатиричний «Харьковскій Демокритъ» (1816); «Украинскій журналъ» (1824–1825). Ініціаторами й видавцями першої вітчизняної періодичної преси були діячі, які гуртувалися навколо Харківського університету, заснованого в 1805 р., що за цензурним статутом мав привілеї у видавничій справі: І. Срезневський, Є. Філомафітський, Р. Гонорський, П. Гулак-Артемовський, В. Маслович, І. Квітка, А. Вербицький, В. Каразін, О. Сомов. Першим українським Н. ж. вважають «Украинскій вѣстникъ».
В Українській РСР Н. ж. розвивалися в межах радянської системи науки, де провідними виданнями були журнали Академії наук УРСР, галузевих академій та окремих вищих навчальних закладів. Із відновленням у 1991 р. незалежності України та, зокрема, відновленням науки в університетах, відбулося значне зростання кількості Н. ж., а станом на 2025 р. у Переліку наукових фахових видань України зафіксовано понад 1 700 назв, серед яких 1 501 – категорії Б, та понад 200 – категорії А (індексуються у Web of Science та/чи Scopus). Для зарахування до цього Переліку Н. ж. мають відповідати міжнародним стандартам та ініціативам, зокрема щодо обов’язкового рецензування, впровадження постійних ідентифікаторів DOI (digital object identifier) для кожної статті, ORCID – для авторів, здійснювати поступовий перехід до моделі відкритого доступу (open access) тощо.
У 20 ст. у світі спостерігалося експоненціальне зростання кількості Н. ж. Розвиток науки призвів до подальшої спеціалізації та появи вузькопрофільних видань. Важливим кроком стало запровадження системи рецензування (peer review) як обов’язкового стандарту якості наукових публікацій.
Наприкінці 20 – на початку 21 ст. відбулася цифрова трансформація моделі Н. ж. з огляду на бурхливий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій та появу інтернету: спочатку це були електронні версії друкованих видань, згодом утворилася модель «e-only» (лише онлайнового) журналу, яка наразі домінує. Нині з’являються нові моделі Н. ж., зокрема мультидисциплінарні мегажурнали, які в одному електронному випуску публікують тисячі статей.
Рух відкритого доступу уможливив також інший спосіб оприлюднення результатів досліджень до (або й замість) їх публікації в Н. ж. – препринт. Виклики відкритої науки вимагають оприлюднення не лише результатів досліджень через публікацію, але й розкриття самих даних. Зі зростанням кількості репозитаріїв даних та архівів препринтів з’явилася модель відкритого рецензування. З огляду на рух відкритого доступу та відкритої науки, розвиток пошукових систем і платформ «критерії успіху» Н. ж. перемістилися від показників, орієнтованих на журнал, до таких, що орієнтовані на статтю та / чи дані дослідження. Новою моделлю швидкої публікації (rapid publications) протягом тижнів чи навіть днів після подання рукопису та постпублікаційного відкритого рецензування (post publication peer review, PPPR) передбачено можливість надання коментарів усіма охочими, і ці коментарі (із зазначенням прізвищ рецензентів) додаються до самої публікації. Традиційні Н. ж. вже не є панівною моделлю наукової комунікації, їхні функції поступово замінює та доповнює децентралізована стійка мережа, що нині активно розвивається, має відкриті стандарти й нові вимоги до оприлюднення, поширення та відтворення результатів досліджень.
У другій декаді 21 ст. у світі нараховується понад 15 млн дослідників, які щорічно публікують майже 5 млн статей у понад 300 тис. періодичних видань усіх типів, із них майже 50 тис. – це рецензовані (peer-reviewed / refereed) та академічні / наукові (academic / scholarly) журнали.
Типологія Н. ж. має кілька складових.
1. За тематичним охопленням: галузеві (спеціалізуються на конкретній науковій дисципліні), міждисциплінарні (охоплюють дослідження на перетині кількох наук), мультидисциплінарні (публікують дослідження з різних галузей знань).
2. За географічним охопленням: міжнародні (мають глобальну аудиторію та редакційні колегії з науковців із кількох країн), національні (орієнтовані на наукову спільноту певної країни), локальні (поширюють результати досліджень конкретної наукової установи / спільноти).
3. За моделлю доступу: журнали відкритого доступу (безкоштовний доступ для читачів), передплатні журнали (доступ за передплатою), гібридні журнали (поєднують обидві моделі).
Науковим журналом керує редакційна колегія, до складу якої належать провідні фахівці відповідної галузі. Головний редактор Н. ж. відповідає за політику видання; редакційна колегія забезпечує експертне оцінювання отриманих від авторів матеріалів.
Типовий жанровий вміст Н. ж. охоплює: наукові статті – дослідницькі, що репрезентують оригінальні дослідження та їх результати (research articles); оглядові статті, що містять узагальнену інформацію про значну кількість досліджень у тій чи тій галузі за певний період (review articles); наукові повідомлення (brief communications) – короткі статті з викладом результатів досліджень; бібліографічні відомості, що містять вторинну інформацію стосовно нових наукових / навчальних видань чи публікацій за визначений період з певної галузі; науково-критичні статті (дискусії та коментарі, рецензії на монографії, інші наукові публікації), а також наукові новини та анонси.
Підготовка рукопису наукової статті до друку передбачає організацію результатів дослідження в цілісну структуру за певною схемою. Нині є поширеною загальна структура наукової статті IMRаD (introduction – вступ; methods – методологія; results – результати; discussion and conclusion – висновки). Передує статті анотація (abstract), завершальним елементом є список використаних джерел (references).
Публікації у випусках журналу можуть групуватися за тематичними рубриками й мають відповідати таким вимогам: оригінальність, методологічна обґрунтованість, достовірність результатів та відповідність етичним стандартам наукових досліджень.
Система незалежного рецензування є основою забезпечення якості наукових публікацій. Статті оцінюють авторитетні експерти відповідної галузі за критеріями наукової новизни, методологічної коректності та значущості результатів. Є такі типи рецензування: сліпе – рецензент (-ти) не знає (-ють) автора (-ів); подвійно сліпе – ні автор (-и), ні рецензент (-и) не знають один одного; відкрите – процес рецензування є прозорим.
Авторитетні Н. ж. індексуються в міжнародних базах даних, зокрема Web of Science (Clarivate), Scopus (Elsevier), DOAJ (Directory of Open Access Journals), що забезпечує глобальну видимість публікацій. Станом на 10.10.2025 р. у базах Web of Science та Scopus індексувалося 206, у DOAJ – 452 українських Н. ж.
Сучасні тенденції розвитку Н. ж. мають свої особливості й потребують уваги наукових та публічних бібліотек. Рух відкритого доступу кардинально змінює ландшафт наукового публікування. Дедалі більше журналів переходять на модель безоплатного доступу, що підтримується міжнародними фондами та урядовими ініціативами. Сучасні Н. ж. активно впроваджують цифрові технології, зокрема спеціальні журнальні платформи, як-от Open Journal System (OJS) від PKP (Public Knowledge Project). Розвивається модель «діамантового» відкритого доступу без сплати ні за публікацію, ні за доступ; впроваджується модель «збагаченої» публікації, відкритого рецензування, політики щодо оприлюднення даних дослідження, ретракції (відкликання статей), використання штучного інтелекту тощо. Водночас Н. ж. стикаються з викликами «хижацького публікування» (predatory publishing), ростом вартості передплат на провідні видання та необхідністю балансування між якістю та швидкістю публікації. Перспективами розвитку Н. ж. є впровадження технологій блокчейн для захисту авторських прав, використання штучного інтелекту для покращення публікаційних процесів, розвиток мультимедійних форматів наукових публікацій, розкриття даних як обов’язковий додаток до статті.
Н. ж. є центральним елементом глобальної наукової екосистеми, забезпечуючи не лише поширення знань, але й формування наукових репутацій учених та інституцій, підтримку міжнародного співробітництва та створення підґрунтя для інноваційного розвитку суспільства. Електронний формат Н. ж. не змінив, а успішно доповнив і поліпшив ці функції й надав їм нових переваг в оперативності та різноманітності пошукових можливостей. На початку 21 ст. саме електронний журнал став центральним складником у системі наукової комунікації.
Н. ж. є основою інформаційних ресурсів будь-якої академічної (університетської, наукової) бібліотеки як першоджерело для опублікування результатів досліджень. Роль і статус бібліотеки в інформаційному суспільстві визначаються її можливостями щодо кумуляції, опрацювання та поширення (удоступнення) масивів електронних даних, у т. ч. електронних Н. ж.
Управління колекцією електронних Н. ж. у бібліотеці – це комплекс взаємопов’язаних логічних процесів та операцій, що потребує певних організаційних, технічних, технологічних рішень. Зазвичай видавці чи провайдери (агрегатори) пропонують до придбання журнали не за окремими назвами, а пакетом (усі журнали видавництва чи тематичні колекції).
Технологічний цикл електронних журналів у сучасній бібліотеці охоплює такі основні етапи: відбір, організація тестового доступу, перевірка й налаштування технічних параметрів доступу (управління доступом та аутентифікація, наприклад за допомогою OpenAthens чи EZProxy), узгодження та підписання ліцензійної угоди з постачальником (видавцем чи провайдером), власне замовлення і придбання (угода, сплата рахунків), реєстрація та облік, каталогізація журналів та / чи представлення їх на вебсайті, популяризація ресурсу для користувачів, аналіз статистики використання, подовження (поновлення) чи відмову від передплати.
До числа Н. ж. належить низка українських видань у галузі бібліотечно-інформаційної та архівної справи: «Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія», «Бібліотечний вісник», «Бібліотечний Меркурій», «Вісник Книжкової палати», «Соціум. Документ. Комунікація», «Український журнал з бібліотекознавства та інформаційних наук», «Український інформаційний простір», «Цифрова платформа: інформаційні технології в соціокультурній сфері» та ін.
ДСТУ 3017:2015 Інформація та документація. Видання: Терміни та визначення понять. – Чинний від 2016.07.01. − Київ : ДП «УкрНДНЦ», 2016. – 42 с. − (Національний стандарт України).
Зелінська Н. Наукове книговидання в Україні: історія та сучасний стан. – Львів: Світ, 2002. – 268 с. – Зі змісту: Типологічний аналіз української наукової періодики: с. 219–233; Основні тематичні групи української наукової періодики: с. 247–263.
Зелінська Н. Українська наукова періодика: погляд з перспективи і на перспективу // Українська періодика: історія і сучасність: доп. та повідомл. одинадцятої Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 29–30 листоп. 2013 р. – Львів, 2013. – С. 56–64.
Ярошенко Т. Наукова комунікація в цифрову епоху: наук.-практ. монографія / Т. Ярошенко, О. Ярошенко, С. Чуканова; за заг. ред. Т. Ярошенко. – Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2024. – 463 с.
——————————————
Наукова електронна бібліотека періодичних видань НАН України [сайт]
Наукова періодика України : [база даних]
Радченко А. Історія з періодикою : презентація
ІАС «Українська наукова періодика»: реєстр наукових видань України : сайт]
OUCI (Ініціатива з відкритого доступу до українського наукового контенту.)